27 жовтня я разом із командою Благодійного фонду Сергія Цюпка відвідав Горенку. В цьому дописі хотів би поділитись досить цікавими спостереженнями. Зі сторони набагато простіше планувати діяльність фонду, оскільки ти фактично займаєшся плануванням, логістикою і організаційними моментами. Відповідно, коли на очі потрапляє звіт про проведений захід, результат здається цілком очевидним і закономірним.
Зовсім інша справа, коли ти береш безпосередню участь у заході. Те, до чого команда готувалась певний час, пролітає швидко, наче мить. Багато людей, багато спілкування, дехто потребує окремої уваги, а хтось сильно поспішає бо треба годувати дитину. Непомітно захід добігає кінця, настає час повертатись назад до тих самих звичних організаційних справ.
І вже сидячи в машині мозок починає обробляти ту шалену кількість інформації, яку отримав за такий короткий проміжок. Ті слова, які тобі казали незнайомі люди, починають осмислюватись більш вдумливо і ретельно. Ти усвідомлюєш, що кожна людина – це окремий всесвіт зі своєю історією і долею, і ти на якусь коротку пить став частиною цього всесвіту.
Це відчуття неоціненне.
Тепер звичний звіт про поїздку і публікація на сайті благодійного фонду виглядають зовсім інакше, оскільки за тими словами, які раніше сприймались як закономірний результат тепер відчуваються справжні людські долі.
Дуже вдячний команді фонду за ту роботу, яку ми всі разом робимо. Це насправді величезна праця, яка потребує великої відданості, і знаходить відображення в серцях людей.